Олег Скрипка

Лiдер гурту «Воплi Вiдоплясова»

Легендарний гурт «Воплі Відоплясова» відзначив свій тридцятий день народження минулого року. «ВВ» є поза часом, бо актуальна як тридцять років тому, так і сьогодні та буде популярною в майбутньому. «Prime Time magazine» відкриває для своїх читачів особистості тих, хто творить українську історію культури й популяризує її далеко за межами країни. У серії інтерв’ю з учасниками колективу «ВВ» ми познайомимо вас із кожним музикантом

НАВІТЬ ЗА ДЕСЯТЬ ТИСЯЧ КІЛОМЕТРІВ МИ МОЖЕМО СПІЛКУВАТИСЬ МОВОЮ МУЗИКИ!

– Альбому «Музіка» 20 років. У чому полягає його знаковість?
– Узагалі в гурту «ВВ» було три періоди: радянський, французький та український. Альбом «Музіка» став рубіжним і знаковим для «ВВ» тому, що з ним закінчився французький період. Тоді були написані такі композиції, як «Весна», «Юра», «Глибина» та інші хіти. Ми записували цей альбом у європейській студії, де також працював Gipsy Kings, записувались інші топові виконавці. По-дружньому мені поставили маленький тариф, і ми працювали вночі. В ті часи ми виступали на одній сцені з Nirvana, Joe Cocker і подібними гуртами. Ця вся енергія допомогла зробити таким альбом «Музіка», що в ньому підсвідомо відчувається якість. І вже з цим абсолютно українським матеріалом європейської якості ми приїхали до України. Можна сказати, що з нього почалася культурна євроінтеграція України.

– Сьогодні Ви гастролюєте США, Європейськими країнами, відвідали Ізраїль, скажіть, особисто для Вас відчувається різниця між публікою українською й іноземною?
– Безумовно, наша публіка – це українські емігранти, але серед них зустрічаються й місцеві мешканці. Нещодавно сталася ситуація в гастрольному турі по Америці. У місті Сан-Франциско підійшов до нас американець і сказав: «Круто! Ви граєте справжній рок-н-рол!». Це означає, що навіть інша мова, інший мелос, коди не заважають відчувати рокн-рол. Цей чоловік розуміє енергію та посил, який ми передаємо публіці. І я зрозумів, що в нас спільний менталітет, що навіть за десять тисяч кілометрів ми можемо спілкуватися мовою музики!

– Олег, відомо, що в кожного учасника гурту є власні сольні проекти. Як Ви ставитеся до цього?
– Вважаю, що кожна людина мусить мати і внутрішній світ, і зовнішній. У нашому випадку творчість гурту «ВВ» – це зовнішній світ, у якому є спільна енергія, яку треба звідкись черпати. У сольних проектах якраз можна налаштуватися на правильний лад, знайти свою індивідуальність. З іншого боку це два види функціонування творчої одиниці. Оскільки коли робиш сольний проект, це плекає відповідальність і творчий розвиток. Але виключно в сольному проекті є ризик зациклитися. У колективі навпаки – збагачуєшся. Тому я підтримую хлопців та цікавлюся їхньою творчістю.

– Чи могли Ви уявити 30 років тому, що гурт «ВВ» здобуде такий неймовірний успіх?
– Коли все починалось, звісно, навіть не думав про якісь перспективи чи плани. Тоді хотілося просто грати рок-н-рол для людей. Хотілося бути подібним на тих рок-ідолів, яких я любив в дитинстві. Моє покоління виховувалося на західній рок-музиці, яка відрізнялася від того, що було навколо нас. І це взагалі була мрія – зануритись у світ рок-н-ролу, музики й драйву. Просто в голові була приваблива картинка, але потім виявилось, що це і є моє життя.

– Ви завжди хотіли бути музикантом?
– Як зазвичай буває в людей, я планував своє життя, де бачив себе науковцем. Тоді це вважалося солідним покликанням. А музикант – це нібито несерйозно, тому це було моїм хобі. Я взагалі не планував бути рок-н-рольщиком! Але водночас усвідомив, що моє захоплення приносило мені відразу і задоволення, й успіх, і кошти. Тоді подумав, чому я маю залишити те заняття, яке мені дає неймовірне відчуття щастя й фінансовий успіх? І я змінив вектор. Одразу з’явилася пропозиція поїхати за кордон, і ми з гуртом поїхали до Франції.

– Якщо порівняти періоди того часу і сьогодні. Коли було музикантам важче?
– Можна порівнювати, але насправді люди мого покоління, напевно, забули, наскільки глибока прірва була між тими часами і сьогоднішніми. Адже зараз люди скаржаться на кризу, але ходять до супермаркетів, користуються непоганими автомобілями. Ми маємо світло й тепло, ми маємо інтернет… У ті часи світла не було, супермаркетів не було, і цукор, і сметану давали по картках. Нам дуже далеко до тих часів. Тоді взагалі не було концертів. І якщо інколи вони відбувались, то це було в холодних концертних залах. Люди сиділи в ондатрових шапках і в пальто, пара йшла з рота, і світло постійно «вирубалось». Ситуація була інакшою. Але не це спричинило нашу поїздку на захід. Так склались обставини.

– Ви відвідуєте бійців на фронті. Які емоції викликала перша поїздка?
– Перша поїздка з гуртом «ВВ» була не на фронт, а у військову частину весною 2014 року, перед початком усіх трагічних подій. Ситуація по частинах складалася таким чином, що був великий відсоток дезертирства. В армії проходили службу прості хлопці – «срочники», які абсолютно не розуміли, за що вони воюють і чому мусять віддавати своє життя. Але тут приїжджаємо ми – такі ж хлопці, як і вони, і передаємо велику шану, вітання й повагу людей, які знаходяться в тилу. Ми говорили щиро, що всі усвідомлюють, наскільки важку й страшну працю роблять бійці. І ці слова виявилися дуже важливими для них. Потім волонтери, які допомогли організувати цей концерт, сказали, що знизився рівень дезертирства.

– Чому важливо сьогодні артистам підтримувати хлопців на фронті?
– Українці мають таку журливу тенденцію – люблять плакати, згадувати померлих, згадувати поразки… І я так розумію, що багато музикантів приїжджають на фронт і починають співати журливі пісні. Вояки кажуть, що нам цього не потрібно! Нам потрібні веселі, переможні, маршові пісні! І «ВВ» мають такий характер. Ми граємо таку музику. А солдати під неї танцюють! І вони нам кажуть, що якраз роблять свою справу для того, щоб ми співали такі пісні. Ми хочемо, щоб країна процвітала, щоб країна співала, щоб країна працювала й відпочивала в тому числі. Ми всі цього хочемо, тому коли вони закінчать цю важку справу, то повернуться до квітучої країни, для розвитку якої ми докладаємо багато зусиль. Тому з одного боку не треба забувати, що відбувається, а з іншого – не комплексувати, що ми займаємося мирним життям. Воно обов’язково потрібне. І ні в якому разі мирне життя не треба припиняти! Треба працювати для України, треба надихати людей, треба робити свою справу, яку ми робимо вдвічі, утричі краще, ніж ми робили це раніше.

– Але ж деякі артисти навпаки говорять про те, що сьогодні йде війна, ми не маємо право святкувати.
– Є таке правило: те, на що ти концентруєш свою увагу сьогодні, те в тебе буде завтра. Негаразди завжди були, є і будуть, безумовно. Але на що ми проектуємо своє майбутнє?

– Чи ставите Ви собі творчі плани?
– З конкретних планів – це випуск нового альбому! Пісні вже написані, але шлях від пісні, яка наспівана на диктофон, до пісні, яка потрапить на радіо, величезний. Колосальна робота. Так само, як намалювати ракету на папері до того, як вона полетить у космос. Такий же шлях. Купа конструкторських бюро. У нас – це пошук нового звуку, технічного обладнання, людей, які відчувають звук. Це постійна робота, співпраця, у результаті якої нарешті може народитися новий звук «ВВ».

(PT#4 від 16.11.2017р.)