Актор Роман Ясіновський дебютував у «великому кіно» в минулому році,
коли Україна побачила картину Ахтема Сеітаблаєва «Кіборги». Роман
виконав роль бійця під позивним «Гід» і передав образ героя, знівеченого
полоном бойовиків. В інтерв’ю для “Prime Time magazine” Роман розповів,
як складався його творчий шлях і як вдалося пережити моменти падіння.

- Романе, Ви зіграли одну з основних ролей у картині «Кіборги». Це для Вас дебют на екрані?

– Кінокар’єра в мене почалася зовсім нещодавно – з 2015
року, першим кроком у професійному кіно став коротко-
метражний фільм Марини Степанської “Man Works”. До
цього знімався в різних серіалах, не завжди хорошої яко-
сті. З 2003 до 2007 року вчився на актора в КНУТК і ТБ
ім. І.К. Карпенка-Карого. Владислав Троїцький – основопо-
ложник театру «Дах» і також наш куратор курсу – вирішив,
що ми з першого курсу повинні грати в театрі. Першою
виставою нашого курсу був «Пролог до Макбета» у 2004
році, і саме з нею в нас почалися гастролі – спочатку містами України, потім Європи й Росії. Наш театр постійно
був у дорозі, пам’ятаю, коли ми приїхали в Люксембург,
мені подзвонили одразу два кастинг-директори й запроси-
ли на проби, але, звісно, я нікуди не поїхав. З часом через
щільний графік гастролей, про мене взагалі «забули».
У 2013 році театр «Дах» зазнав певної трансформації,
і, щоб надалі працювати й заробляти гроші, я пішов адмі-
ністратором на знімальний майданчик. Були часи, коли на-
віть носив каву тим акторам, з якими сьогодні співпрацюю.
Потім став локейшн-менеджером на продакшені. Але зго-
дом все ж таки почав працювати актором і пішов з посади
менеджера з локацій.

- Як Ви потрапили в проект «Кіборги»?

– Про “Кіборгів” я дізнався від Наталки Ворожбит – сце-
нариста картини. Ми співпрацювали в її проекті «Схід За-
хід», і вона розповіла, що пише сценарій для «Кіборгів»,
сказала тоді, що там є персонаж, на якого мені варто себе
спробувати. Але на кастинг мене не кликали, тож я не ви-
терпів і вирішив написати режисеру Ахтему Сеітаблаєву у
Facebook, на що він відповів, що зробить усе можливе, щоб
я попав на проби. Потім поїхав на зйомки в Одесу, і тут
мені подзвонила кастинг-директор Оля Клименко й запро-
сила спробувати себе в ролі «Гіда». Тож довелося записати
свої проби на відео. Коли приїхав до Києва, мене запросили
на повторні проби з Ахтемом, і через два тижні я отримав
позитивну відповідь.

Я ДУМАЮ, ЩО ЯКЩО КОЖЕН
З НАС, УКРАЇНЦІВ, БУДЕ
ВОЇНОМ У СВОЇЙ СФЕРІ, ТО
МИ ЗМОЖЕМО ЗБУДУВАТИ
САМЕ ТУ УКРАЇНУ, ПРО ЯКУ
МРІЄМО – КРАЇНУ З ВЕЛИКИМ
МАЙБУТНІМ. І В НАС Є
ПОТЕНЦІАЛ, Я ВІРЮ В ЦЕ!

- Як Ви потрапили в проект «Кіборги»?

– Про “Кіборгів” я дізнався від Наталки Ворожбит – сце-
нариста картини. Ми співпрацювали в її проекті «Схід За-
хід», і вона розповіла, що пише сценарій для «Кіборгів»,
сказала тоді, що там є персонаж, на якого мені варто себе
спробувати. Але на кастинг мене не кликали, тож я не ви-
терпів і вирішив написати режисеру Ахтему Сеітаблаєву у
Facebook, на що він відповів, що зробить усе можливе, щоб
я попав на проби. Потім поїхав на зйомки в Одесу, і тут
мені подзвонила кастинг-директор Оля Клименко й запро-
сила спробувати себе в ролі «Гіда». Тож довелося записати
свої проби на відео. Коли приїхав до Києва, мене запросили
на повторні проби з Ахтемом, і через два тижні я отримав
позитивну відповідь.

- Чому та чим Вас вразив проект, що Ви відразу захотіли брати в ньому участь?

– Чому? Напевно, тому, що хлопці воюють на Донбасі і це
наша спільна війна. Тільки їхня робота – боронити Україну,
а наша робота, як акторів, показати їх як справжніх героїв,
бо вони і є ними. Я думаю, що якщо кожен з нас, українців,
буде воїном у своїй сфері, то ми зможемо збудувати саме ту
Україну, про яку мріємо – країну з великим майбутнім. І в
нас є потенціал, я вірю в це! Якщо кожен буде максимально
любити й робити свою роботу, в Україні буде краще життя.

- Що було найважчим для Вас у цій роботі?

– Найважчим було саме відчуття відповідальності. Я вважаю,
що не можна говорити про професію, яку ти любиш,– «важ-
ко»! Для мене це нонсенс. Я люблю свою професію й добре
розумію, що таке змінити її . Коли працював локейшн-мене-
джером, робив максимально що міг, але розумів, що це не
та справа, якою би хотілося б займатися все життя! І зараз
для мене працювати актором – це суцільне задоволення, як
не було б важко. Наприклад, моя робота в театрі «Золоті
ворота» у виставі «Тату, ти мене любив?» режисера Стаса
Жиркова. Коли перший раз прочитав сценарій, дуже боявся
психологічного стану, у якому перебуваю під час вистави,
але завжди йду саме до того стану, щоб отримати насолоду
від відчуття, що «я це зробив», що ще один день мого жит-
тя пройшов недаремно. Коли я чую оплески, то безмежно
вдячний за них! І тому я роблю те, що люблю!

- Як Ви ставитеся до того, що митець завжди має бути голодним?

– Ні, я в це не вірю! І завжди говорю про те, що важливий
максимальний комфорт. Чим більше ти працюєш, тим більше
хочеться якісних умов. І це нормально, що коли в актора або
артиста з`являється більше роботи, він потребує комфорту.

- Чи є у Вас наразі мета до якої прямуєте?

– На даний момент у мене є цілі як у побутовому, так і в ху-
дожньому плані. В останньому є мета працювати здебільшого
в повних метрах. Якщо говорити про роль, яку я хотів би
зіграти, – це роль у п’єсі «Контрабас» Патріка Зюскінда.