Заза Буадзе

Кінорежисер, сценарист

Художній фільм «Червоний» вийшов у прокат у День Незалежності України – 24 серпня 2017 року. Гостросюжетний історичний екшн від режисера Зази Буадзе за однойменним романом Андрія Кокотюхи (він же і сценарист проекту) встиг підкорити серця українських глядачів. В інтерв’ю для “Prime Time magazine” ми поговорили з режисером картини «Червоний» та дізнались, де знімався фільм, як обирали акторів та які є творчі плани Зази Буадзе

У НАС Є КОЗАЦЬКИЙ ДУХ, АЛЕ ЗА ЯКИМИСЬ ПРИЧИНАМИ В КОЛЕКТИВНОМУ ПІДСВІДОМОМУ ЗАСІЛО НЕВІРНЕ ВІДНОШЕННЯ ДО СИТУАЦІЇ І МИ ВСІ ВВАЖАЄМО СЕБЕ ЖЕРТВАМИ!

– Зазо, ваша батьківщина – це Грузія. Але ви протягом декількох років живете та працюєте в Україні, тим паче створюєте такі проукраїнські картини. Чим саме Вам близькаукраїнська національна ідея?
– Я вважаю, що небезпека зі сходу дуже велика. І на нас покладається неабияка відповідальність. У мене меркантильне ставлення, адже я вважаю, що майбутнє Грузії напряму залежить від успішного майбутнього України. Не дарма ворог напав саме на Грузію, а потім на Україну. Для мене це не два фронти, а один єдиний, тому що той же ворог прекрасно розуміє, що ці країни є могильниками так званого «Мордеру». Імперії ніколи більше не буде, якщо буде вільна Грузія, вільна Україна. Коли мені запропонували працювати над цим фільмом «Червоний», я не сумнівався жодної секунди, адже українська національна ідея мені дуже близька. І це навіть незалежно від моєї професійної кар’єри. Я прекрасно розумію, як патріот Грузії, як патріот України, як це важливо – спочатку здобути незалежність, а потім її нести крізь роки. Зараз перед усіма нами стоїть важливе завдання – міцнішати!

– Хто запропонував стати режисером картини «Червоний»?
– Ініціатором можна назвати Володимира Філіпова – генерального продюсера фільму. Як і з Андрієм Кокотюхою, з
Володимиром ми спілкувалися протягом декількох років у рамках інших проектів. До речі, я читав твори Андрія Кокотюхи та навіть не міг уявити, що стану режисером одного з романів. Пам’ятаю, як у 2013 році команда Філіпова презентувала фільм
комісії Держкіно, тоді картину мав ставити інший режисер. Але так складись обставини, що мені запропонували ознайомитись
із сценарієм фільму, який дуже сподобався. Я запропонував свою концепцію. І вже почалася колективна робота – підбір локацій, костюмів, художників по гриму і так далі.

– Як підбирали локації для зйомок?
Тривалий час ми шукали ці локації досить довго та прискіпливо. Як ви знаєте, сам роман складається з трьох частин – три різні розповіді про Червоного. Третя частина – це ГУЛАГівська частина. Невелика кількість сцен – це «флешбеки» Червоного про життя в таборі. Але потім ми змінили концепцію повністю. Замість спогадів про ГУЛАГ, події розгорталися безпосередньо там, на місці. Фільм повторив долю роману. Тому що Кокотюха також написав спочатку історію ГУЛАГу, а потім дописав першу й другу частини. ГУЛАГ – це величезна система таборів – 100 таборів. За романом місце подій – це Воркута. В Україні ландшафти подібні до Воркути знайти дуже складно, тому ми шукали заміну. До того ж мені потрібна була ще й шахта. Але наш художник по локаціях знайшов цікаве місце в Кривому Розі. Він приїхав з відео- та фотоматеріалом, який нас вразив. Приголомшлива червона від руди земля, яка потім дуже гармонійно вписалась в картину й символізувала таку собі кров. Ми вирушили на місце всією командою 18 січня. А далі, як виявилось, на місці була покинута шахта, про яку не знали навіть місцеві мешканці. Ми знімали буквально посеред поля. Побудували фунікулери, побудували табір – колосальна робота.

– Які ще моменти було змінено за сюжетом?
Сценарій – це живий процес. Ми працюємо, репетируємо. Коли виникають ідеї, ми їх обговорюємо. І добре, що сценарист картини Андрій Кокотюха, який є автором роману, не вважає свій текст Святим Письмом! (посміхається) Ми прийшли до консенсусу про те, що потрібно організувати саме табірну історію, і вирішили відмовитися від «флешбеків». Довелося багато концептуально змінювати, але ми розуміли, що ризикуємо. Наприклад, один з найяскравіших моментів фільму – святкування Пасхи, якого не було ані в сценарії, ані в романі. Але поза кадром під час зйомок, коли настала Пасха і вся команда повернулася до своїх родин святкувати, мені прийшла ідея, щоб Великдень відсвяткували й наші герої! Згодом цей момент став кульмінаційним! Фільм має свою логіку. Я інколи жартую про те, що ми не знімаємо фільм, а немов завантажуємо його з великого божественного диска.

– Чи виправдав фільм ваші очікування?
– Ми від початку знали, що знімаємо фільм для українського прокату. І не хотіли, щоб черговий раз глядач ішов з кіносеансу заплаканим. У нас є козацький дух, але через якісь причини в колективній підсвідомості засіло неправильне ставлення до ситуації, і ми всі вважаємо себе жертвами! Ми країна, яка воює й не програє, а навпаки – перемагає! Діапазон ставлення до цього фільму величезний. Головне, що глядач зрозумів його правильно. Щодо критики, мені було дуже цікаво читати всі відгуки, вони відрізнялись один від одного. Картина викликала широку дискусію. Але ми розуміли, що зачепили щось живе. Якщо ти кидаєш у воду каміння, будь готовий до хвиль!

(PT#4 від 16.11.2017р.)